За місяць : 1230
статей : 980
ЮНЕСКО, Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (UNESCO – The United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization) – міжнародна організація; спеціалізована установа ООН. Створена на установчій конференції у Лондоні 16 листопада 1945 р. Тоді ж було прийнято статут ЮНЕСКО, який набув чинності 4 листопада 1946 р. після ратифікації 20 державами-членами. Штаб-квартира і центральна бібліотека знаходяться в Парижі. До складу організації входять 60 бюро і підрозділів, розташованих на різних континентах. Офіційні мови – англійська, арабська, іспанська, китайська, російська, французька. ЮНЕСКО нараховує 195 держав-членів. Україна є членом ЮНЕСКО з 12 травня 1954 р. При Міністерстві закордонних справ України на постійній основі діє заснована у 1995 р. Національна комісія України у справах ЮНЕСКО, що виконує функції міжвідомчого координаційного органу.
Серед партнерів ЮНЕСКО, з якими ведеться співробітництво на регулярній основі, – близько 600 неурядових організацій, у тому числі Міжнародна федерація бібліотечних асоціацій і установ (IFLA), Міжнародна федерація з інформації і документації (FID), Міжнародна рада архівів (ІСА) та ін.
Згідно зі статутом, мета ЮНЕСКО – сприяння зміцненню миру і безпеки шляхом розширення співробітництва між народами у сфері освіти, науки і культури в інтересах забезпечення основних свобод і прав людини незалежно від раси, статі, мови і релігії. Основні напрями діяльності зосереджені у п’яти програмних секторах: освіта; природничі науки; соціальні та гуманітарні науки; культура; комунікація та інформація. Серед конкретних завдань ЮНЕСКО, до яких залучаються й бібліотеки різних країн, – ліквідація неписьменності; вивчення національних культур і підготовка національних кадрів; підвищення ролі читання, книги і книжкової справи, їх впливу у різних галузях освіти, науки і культури; допомога державам-членам у розвитку національних систем освіти, науки, культури та комунікації.
У рамках ЮНЕСКО Україна виступила ініціатором багатьох міжнародних програм та проектів, зокрема щодо використання засобів інформації з метою зміцнення миру, недопущення пропаганди війни, насильства i ненависті між народами. Особливу роль у діяльності ЮНЕСКО відіграє ініційована Україною у 1993 р. «Програма культури миру», покликана сприяти формуванню атмосфери терпимості, відмови від стереотипів війни і ксенофобії. 28-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО (1995) проголосила найважливішим завданням, що стоїть перед людством у 21 ст., перехід від культури війни до культури миру.
У 1997 р., під час 29-ї сесії Генконференцiї ЮНЕСКО, Україна iнiцiювала звернення до ООН з метою проголошення Міжнародного року захисту та збереження культурної спадщини. На 56-й сесії Генеральної асамблеї ООН ця iнiцiатива отримала схвалення, і 2002 рік було проголошено ООН Міжнародним роком світової культурної спадщини.
У 2007 р. Україна була співініціатором проголошення Міжнародного року зближення культур – 2010, а також Міжнародної декади зближення культур 2013–2022.
Україна є членом Міжурядової ради Програми «Інформація для всіх», започаткованої у 2000 р., актуальність якої обумовлена тим, що інформація, знання – найважливіший продукт, що сприяє освіті, культурі, вільному обміну ідеями. Мета програми – формування суспільства знань, що ґрунтується на принципах свободи слова і доступу до інформації, знань і освіти, наведення мостів між країнами з різним інформаційним потенціалом, скорочення розриву у цій сфері.
Великою є роль ЮНЕСКО у збереженні пам’яток світової культурної і природної спадщини. До переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО включені й релігійні осередки з їх книгозбірнями: бенедиктинський монастир Паннонхальма (Угорщина), володіння Ватикану, включаючи апостольську бібліотеку, Монастир Святого Галла (Швейцарія) та багато ін. З України до об’єктів світової спадщини були відібрані сім об’єктів; ще 15 об’єктів є кандидатами для включення до переліку.
Збереження документальної спадщини людства, яка являє собою значну частину світового культурного надбання, є метою Програми ЮНЕСКО «Пам’ять світу», започаткованої у 1992 р. Реалізовується за активною участю ІФЛА. Завдяки цій програмі ЮНЕСКО визнана провідним міжнародним агентством із захисту світової документальної спадщини за всю писемну історію людства, починаючи від папірусних сувоїв та глиняних табличок, закінчуючи фільмами, звукозаписами або оцифрованими файлами. Реєстр «Пам’ять світу», створений у 1997 р., містить перелік документального надбання, яке визначено таким, що відповідає критеріям світового значення. Станом на 2013 р. Міжнародний реєстр включав 299 пам’яток світової документальної спадщини. Від України до нього входять два об’єкти: Зібрання фонографічних записів єврейського музичного фольклору (1912–1947) / Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Київ; Архів Радзивіллів та Несвізька бібліотечна колекція / Центральний архів історичних записів, Варшава (транснаціональний об’єкт від декількох країн, у тому числі й України).
В рамках ЮНЕСКО у 1971 р. створено Міжнародну систему науково-технічної інформації ЮНІСІСТ (UNISIST). Організація брала активну участь у розробці Всесвітньої Женевської конвенції з авторського права (1952), а також Флорентійської конвенції, що сприяє вільному обміну книжками і матеріалами для їх виробництва (1958). Україна є учасницею цих та понад 10 інших конвецій ЮНЕСКО.
Від часу свого заснування ЮНЕСКО постійно приділяє увагу питанням, що стосуються бібліотечної справи, бібліографії, інформації і архівів. У структурі ЮНЕСКО ними займається департамент документації, бібліотек і архівів. Основні принципи і завдання країн-членів, що мають відношення до бібліотечної справи та інформації, визначені на тривалий період низкою міжнародних конференцій і конгресів 1970–1980-х років: Міжурядовою конференцією зі створення ЮНІСІСТ (1971), Міжурядовою конференцією зі створення НАТІС (NATIS) – національних інфраструктур у галузі документації, бібліотек і архівів (1974), Міжнародним конгресом з національної бібліографії (1977), Всесвітнім конгресом книги (1982), який підвів підсумок Міжнародного року книги після 1972 р. За ініціативою ЮНЕСКО 1990 рік був проголошений міжнародним роком грамотності. У 1971–1997 рр. ЮНЕСКО спільно з IFLA і FID організовувала передсесійні семінари за участю країн, що розвиваються, з актуальних питань бібліотечно-інформаційної діяльності. Серед форм впливу ЮНЕСКО на розвиток світової бібліотечно-інформаційної спільноти – консультації експертів, видавнича діяльність, ініціативи у форматі комплексних довго- і середньострокових бібліотечно-інформаційних і бібліографічних програм і проектів, що стосуються загальної доступності видань, Міжнародної програми МАRC, підготовки бібліотечних кадрів, міжнародного книгообміну тощо; професійне співробітництво з міжнародними організаціями, сприяння у запровадженні міжнародної стандартизації у видавничих і бібліотечних процесах, суцільної комп’ютеризації, автоматизованих систем бібліотек, архівів і музеїв та ін. Зокрема, під егідою ЮНЕСКО розроблено пакет прикладних програм CDS/ISIS (Computer Documentation System/Integrated System Information Services), версії яких безкоштовно поширюються у світі через портал організації. Ці розробки вже застосовують НБУВ, ННМБ України, ННСГБ НААН України, багато ОУНБ, наукові бібліотеки ВНЗ та ін.
Спільно з IFLA ЮНЕСКО підготувала і розповсюдила маніфести «Про публічні бібліотеки» (1994), «Про шкільні бібліотеки» (1999), в яких викладено засадничі принципи функціонування і завдань цих типів книгозбірень у світі.
ЮНЕСКО – найбільший видавець в системі спеціалізованих організацій ООН, має власне видавництво (Office des Presses de l'Unesco). Від часу заснування організації видано понад 10 тис. назв книг різної тематики і кілька сотень періодичних видань більш ніж 70 мовами народів світу. Серед часописів відомими є: «Кур’єр ЮНЕСКО» («UNESCO Courier»), що друкується з 1946 р. 36 мовами (українською мовою журнал виходив з лютого 1990 р. по кінець 2002 р. накладом до 10 тис. пр. і фінансувався з бюджету України), «Авторське право» («Copiright Bulletin», з 1948 р.), «Музеум» («Museum International», з 1948 р.). Професіоналам адресований також «Бюлетень ЮНЕСКО для бібліотек» («UNESCO Journal for Libraries», 1947–1978) та його наступник – «Журнал ЮНЕСКО з інформатики, бібліотечної справи та архівознавства» («UNESCO journal of information science, librarianship and archives administration», 1979–1983). Багато часописів на початку 21 ст. припинили існування або перейшли на електронний формат. Відомі також «Статистичний щорічник ЮНЕСКО» («UNESCO Statistical Yearbook»), де широко представлені книжкова і бібліотечна статистика, а також «Покажчик перекладної літератури» («Index Translationum»).
Спільним міжнародним проектом Бібліотеки Конгресу США та ЮНЕСКО стало відкриття у 2009 р. Світової цифрової бібліотеки, що уможливлює безкоштовний доступ зі зручним багатоаспектним пошуком до рідкісних видань, фото-, кінодокументів, мап з багатьох книгосховищ світу, зокрема НБУ імені Ярослава Мудрого, Наукової бібліотеки НаУКМА.
Сайт ЮНЕСКО: http://www.unesco.org
Амбарцумян В. А. Показательные библиотеки ЮНЕСКО в странах Азии, Африки и Латинской Америки / В. А. Амбарцумян // Библиотековедение и библиография за рубежом : Сб. / Гос. б-ка СССР им. В. И. Ленина. – Москва, 1963. – Вып. 12. – С. 48–64;
Бойкова О. Ф. О деятельности ЮНЕСКО в области библиотечного дела и библиографии / О. Ф. Бойкова // Информация о библиотечном деле и библиографии за рубежом : Сб. материалов / Всесоюз. б-ка иностр. лит. – Москва, 1975. – Вып. 4 (69). – С. 3–120;
Макаренко Є. А. Інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності ЮНЕСКО / Є. А. Макаренко. – Київ : Наша культура і наука, 2001. – 384 с.;
Жукова В. Інформаційна політика ЮНЕСКО у XXI столітті / В. Жукова // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – Київ, 2004. – Вип. 50, ч. 1. – С. 149–151;
Кузьмин Е. И., Демидов А. А. О Программе ЮНЕСКО «Информация для всех» / Кузьмин Е. И., Демидов А. А. // Научные и технические библиотеки. – 2004. – № 1. – С. 83–98;
Ковальчук Г. І. Програма ЮНЕСКО «Пам’ять світу» і завдання бібліотек, архівів, музеїв по збереженню документального надбання / Г. І. Ковальчук // Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: проблеми науки, освіти, практики: матеріали IV міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 21–23 трав. 2007 р. / Держ. академія керівних кадрів культури і мистецтва. – Київ, 2007. – С. 32–36;